Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження в справі про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Вони зазначили, що оскільки шлюб зареєстрований органами, які не мали на це відповідних повноважень, заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв’язку з неможливістю встановлення відповідного факту в судовому порядку.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував попередні судові рішення, направив справу для розгляду до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені в порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.

7 травня 2022 року набрали чинності зміни до вказаної норми, а саме її доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території…».

Міжнародний суд ООН у своїй практиці щодо окупованих територій сформулював «Намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання призведе до серйозних порушень або обмежень прав громадян.

Цей принцип розвинений у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, ЄСПЛ у низці рішень вказав, що зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами документів, виданих окупаційною владою, не означає автоматичного визнання такої влади. Водночас держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території перебуває під ефективним контролем іншої держави.

Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що розташовані на тимчасово окупованій території України, як виняток можуть братись до уваги судом і оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв’язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку ст. 315 ЦПК України.

На час звернення заявника до компетентного органу на підконтрольній Україні території (січень 2022 року) ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачала недійсність виданих окупаційною владою документів про реєстрацію шлюбу. Тому в заявника не було іншої можливості підтвердити факт реєстрації шлюбу, аніж звернутися до суду.

Крім того, з огляду на положення п. 4 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Помилковість таких висновків полягає в тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі в справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22 (провадження № 61-8726св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107651726.

Верховний Суд