Конкурсний кредитор звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи про банкрутство державного підприємства, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство на стадії розпорядження майном, із заявою про покладення солідарної відповідальності на керівників боржника та солідарне стягнення з них і самого підприємства заборгованості в розмірі визнаних ухвалою суду кредиторських вимог.

Заява мотивована порушенням керівником боржника встановленої ч. 6 ст. 34 КУзПБ імперативної вимоги щодо звернення в місячний строк до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в разі наявності загрози невиконання грошових зобов’язань боржником перед третіми особами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні заяви кредитора як такої, що подана передчасно, оскільки на момент її розгляду тривало попереднє засідання у справі та розпорядник майна боржника не надав суду аналізу фінансово-господарського стану боржника. Це позбавляє можливості дійти висновку про наявність підстав для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що задля дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника суд повинен займати активну процесуальну позицію під час перевірки наявності ознак загрози неплатоспроможності боржника як необхідної умови для застосування до керівника боржника відповідальності, визначеної ч. 6 ст. 34 КУзПБ.

За абз. 2 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, саме суд має вирішити питання щодо наявності порушення керівником боржника імперативних вимог, визначених абз. 1 цієї норми, зазначивши про це в ухвалі, що, як наслідок, є підставою для притягнення керівника до солідарної відповідальності. Тобто розгляд цього питання є обов’язком суду.

Розгляд господарським судом питання стосовно порушення керівником боржника вимог абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, а отже і з’ясування наявності підстав для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, як свідчить формулювання вжитого законодавцем у другому реченні абз. 2 цієї норми словосполучення «під час здійснення провадження у справі», відбувається на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство боржника.

Однак суд першої інстанції наведене залишив поза увагою. Він також не врахував наявної можливості суду з огляду на положення ч. 10 ст. 39, ч. 3 ст. 44 КУзПБ для дослідження і встановлення обставин загрози неплатоспроможності боржника зобов’язати боржника чи кредитора провести аудит боржника та/або розпорядника майна, надати відомості за результатами аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника й перевірки щодо доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зауваживши, що предметом судового розгляду у справі є дослідження можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, помилково зазначив про відсутність у матеріалах справи ухвали про виявлення допущення керівниками боржника порушень, визначених ч. 6 ст. 34 КУзПБ, не перевіривши та не надавши оцінки наявності таких обставин як передумов для звернення кредитором своїх вимог до керівника боржника.

До того ж апеляційний господарський суд не взяв до уваги те, що заява кредитора містить вимоги як про покладення солідарної відповідальності на керівників боржника, так і про стягнення солідарно заборгованості.

Водночас суд касаційної інстанції визнав правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що суб’єктом солідарної відповідальності є виключно керівник боржника.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 9 червня 2022 року у справі № 904/76/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/106477436.

Верховний Суд