Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Олексій Осіян та Євген Петров долучилися до програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів, організованої Національною школою суддів України.

Свій виступ суддя КЦС ВС Олексій Осіян присвятив актуальній судовій практиці розгляду земельних спорів, а також спорам, що виникають із договорів оренди землі.

«Судова практика розгляду справ, пов’язаних із земельними спорами, не є сталою, адже навіть у мирний час у земельному законодавстві постійно відбувається чимало змін. І всі вони потребують ретельного вивчення і відповідного регулювання судової практики», – зауважив доповідач.

Одне з найпоширеніших питань, із якими звертаються до суду, – це регулювання орендної плати за землю (її припинення, підстави для перегляду розміру тощо). Олексій Осіян розповів, на що варто звернути увагу при розгляді таких спорів, на прикладі кількох справ, розглянутих Верховним Судом.

Так у справі № 635/4233/19 Велика Палата ВС постановила, що суд може самостійно визначити розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером, оскільки для її визначення немає необхідності встановлювати факти, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Крім того, суддя нагадав, що попри договірний характер користування земельною ділянкою орендна плата має граничний мінімальний розмір. Вона повинна відповідати вимогам підпункту 288.5.1 ПК України й бути не меншою, ніж визначено положеннями цього Кодексу.

Розглядаючи нормативну грошову оцінку землі, лектор укотре наголосив на тому, що судова практика не є сталою та залежить від змін у законодавстві. Тож ВП ВС відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо порядку зміни розміру орендної плати внаслідок зміни нормативної грошової оцінки землі, визначивши, що якщо договір оренди землі змінений судом, то договірне зобов’язання в частині розміру орендної плати змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України), а не з моменту введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі (справа № 921/530/18).

Окрему увагу Олексій Осіян приділив обговоренню індексації орендної плати, підставам припинення договору й ефективним способам захисту в разі припинення договору. Він підкреслив, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника (зокрема, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї) не має наслідком автоматичне припинення договору й не може бути підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Повномасштабне вторгнення військ рф на територію України вплинуло на всі сфери життя в нашій державі. Змінилися і правила вирішення земельних спорів. Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюють пункти 27 та 28 Перехідних положень Земельного кодексу України, змінені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану» від 12 травня 2022 року № 2247-IX. Ці норми стосуються регулювання практично всіх видів права користування.

Відповідно до нових норм усі договори щодо оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення автоматично продовжуються на один рік без необхідності підписання додаткових документів і внесення даних до Держреєстру. Змінюються умови передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності. Власники чи користувачі земельних ділянок не несуть відповідальності за невиконання вимог стосовно використання земель за цільовим призначенням. До речі, тепер у встановленні та зміні цільового призначення земельної ділянки є певні особливості. Також зазнали змін вимоги внесення інформації до Книги реєстрації землеволодінь і землекористувань. Це лише кілька пунктів, які вплинули на розгляд земельних спорів.

Наостанок суддя КЦС ВС нагадав, що згідно з внесеними змінами припинення або скасування воєнного стану в Україні чи на певній її території не є підставою припинення договорів оренди та прав оренди, які виникли на підставі п. 27 Перехідних положень ЗК України.

З презентацією Олексія Осіяна можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/MBY3ZjH .

З лекцією «Актуальні питання спадкування під час воєнного стану» виступив суддя КЦС ВС Євген Петров. Передусім він розповів про законодавчі зміни, внесені через введення воєнного стану в Україні. Всі вони так чи інакше вплинули на рішення судів, оскільки з’явилися нові підстави для зміни судової практики в багатьох спорах.

Спікер акцентував на випадках, коли заповіт може бути визнаний нікчемним або ні. Наприклад, в одній зі справ (№ 522/9893/17) заповіт особи було посвідчено нотаріусом з іншого нотаріального округу, але з дотриманням усіх необхідних процедур. Це стало причиною звернення до суду задля визнання документа недійсним. Однак ВП ВС дійшла висновку, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину й не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України. Суддя також зазначив, що в цьому разі посилання на вимоги ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», п. 2 гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є недоречним.

Часто спори виникають при наявності кількох заповітів особи. Одне з поширених питань – як відновити дію попереднього заповіту, якщо останній було визнано нікчемним. При розгляді справи № 473/1878/19 Об’єднана палата КЦС ВС дійшла висновку, що тут слід говорити не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що наступний заповіт (який було визнано нікчемним) взагалі не міг скасовувати дію першого. Отже, попередній заповіт вважається чинним.

Нерідко до суду звертаються з вимогою визнати заповіт нікчемним через несвоєчасне внесення його до Спадкового реєстру. Так зазвичай трапляється, коли документ посвідчує не нотаріус, а уповноважена на це особа (наприклад, представник сільської ради, якщо в населеному пункті немає нотаріуса). Судова практика Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів однозначна: несвоєчасне внесення заповіту до Спадкового реєстру не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності. Але це стосується тих випадків, коли форма заповіту відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України, а сам заповіт посвідчений згідно з вимогами ст. 1251 ЦК України та зареєстрований у Спадковому реєстрі (навіть із порушенням строків).

Лектор також запропонував обговорити, як впливає усиновлення на можливість спадкування за законом. Усиновлення – одночасно правоприпиняючий та правовстановлювальний юридичний факт. У момент усиновлення всі майнові та особисті права й обов’язки між біологічними батьками (і їхніми родичами) та дитиною, яку всиновлено, припиняються. З огляду на це усиновлений та його нащадки не мають права на спадкування після смерті родичів за походженням. Так само закон діє й у випадку, коли спадок лишається після усиновленого. Натомість створюються зв’язки між усиновленим, усиновлювачами та їхніми родичами.

Далі Євген Петров розповів про справи, розглянуті Верховним Судом, які стосуються успадкування часткового майна. Одну з них розглядали до повномасштабного вторгнення рф в Україну, а іншу – вже після введення воєнного стану.

Під час лекції учасники проаналізували й строки позовної давності на вимогу про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Суддя зауважив, що серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Перебіг позовної давності необхідно пов’язувати з фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому зі спадкоємців, а в разі якщо особа доведе, що про наявність такого свідоцтва їй стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов’язувати саме з таким моментом.

Окрім цього, було розглянуто важливі питання, як-от способи захисту права на спадщину та особливості сингулярного правонаступництва (ст. 1227 ЦК України). Євген Петров нагадав про те, в яких випадках особу може бути усунуто від спадкування: «Оскільки цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, неможливо, оскільки її цивільна правоздатність уже припинилася».

З презентацією Євгена Петрова можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/yBY3Wew.

Верховний Суд