Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду взяли участь у навчальній підготовці суддів місцевих господарських судів із метою підвищення рівня кваліфікації, організованій Національною школою суддів України.
Відкриваючи захід, суддя, секретар судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Тетяна Дроботова зазначила, що попри непростий для нашої держави час судді України повинні виконувати свою роботу якнайкраще. Крім того, належна професійна підготовка судді – неодмінна умова здійснення компетентного та справедливого судочинства і гарантія незалежності й безсторонності суддів. «Дуже б хотілося побачити готовність учасників навчатися, професійно вдосконалюватися, а надалі – виявляти здатність застосовувати набуті знання, вміння та навички. Обговорюймо проблемні питання і знаходьмо відповіді на них задля для досягнення ефективних результатів», – закликала лекторка.
У своїй лекції суддя зосередила увагу на актуальних аспектах застосування ГПК України, зокрема щодо підстав залишення позовної заяви без руху, обов’язку суду перевірити сплачений розмір судового збору, визначення малозначних справ та справ незначної складності, особливостей представництва і самопредставництва тощо.
Тетяна Дроботова проаналізувала труднощі, які виникають під час розгляду справ господарськими судами, та обговорила з колегами шляхи їх подолання.
Суддя судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Віталій Уркевич ознайомив слухачів із практикою ВС щодо земельних спорів за участю фермерських господарств. У контексті проблеми визначення юрисдикції земельних спорів за участю фермерських господарств він навів як приклад постанову від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) стосовно дозволу на розробку проєкту землеустрою. За висновком суду, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлювальним актом. Правовідносини, пов’язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов’язань осіб.
Водночас спір щодо правомірності набуття права оренди земельної ділянки за рішенням державного органу має вирішуватися в порядку цивільного чи господарського судочинства – залежно від суб’єктного складу сторін спору (постанова Великої Палати ВС від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18)).
Крім того, спікер звернув увагу колег на застосування норм матеріального права в земельних спорах за участю фермерських господарств.
Зокрема, у постанові ВП ВС від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19) йдеться про те, що саме особа, яка володіє та користується земельними ділянками (є належним землекористувачем), набуває право власності на врожай (посіви та насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), вирощений на таких земельних ділянках.
До кола важливих питань, які проаналізував суддя КГС ВС, увійшли, зокрема, такі:
Детальніше з презентацією Віталія Уркевича можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/DByZNax.
У межах навчальної програми НШС України відбувся тренінг «Розгляд справ про банкрутство юридичних осіб» за участю судді судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олександра Банаська.
Розглядаючи актуальну практику ВС у справах про банкрутство, суддя КГС ВС звернув увагу на постанову ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19 щодо визначення моменту виникнення грошових зобов’язань боржника зі сплати податкових платежів за неузгодженими податковими повідомленнями-рішеннями.
За висновком суду, з огляду на положення статей 23–25 Закону України № 2343-ХІІ, чинного на момент відкриття провадження в цій справі, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов’язань зі сплати податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, разом із документами, що ці зобов’язання підтверджують. Натомість господарський суд зобов’язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов’язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.
Під час тренінгу слухачі мали змогу вдосконалити свої знання про відкриття провадження у справах про банкрутство, субсидіарну й солідарну відповідальність, застосування процедури санації та ліквідації боржника, визнання правочинів боржника недійсними тощо.
Суддя-спікер судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Юрій Чумак зупинився на актуальних питаннях і практиці вирішення спорів стосовно захисту права власності.
Зокрема, на прикладі постанови ВП ВС від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 він проаналізував виключну підсудність, передбачену ч. 3 ст. 30 ГПК України, щодо територіальної юрисдикції господарських спорів, які стосуються як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов’язків, пов’язаних із нерухомим майном.
Також суддя звернув увагу на правову позицію КГС ВС (постанова від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19), відповідно до якої спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов’язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Крім того, правові відносини у сфері державної реєстрації речового права, що виникають між суб’єктом звернення за такою послугою та суб’єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії, висвітлено в постановах ВП ВС від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 520/2834/17.
Доповідач наголосив на постанові об’єднаної палати КГС ВС від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, де зазначено, що державна реєстрація прав є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Ухвалення судових рішень, пов’язаних із питаннями державної реєстрації, обов’язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цими рішеннями речових прав, обтяжень речових прав (постанова КГС ВС від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19).
Детально Юрій Чумак пояснив різницю між негаторним (усунення перешкод права власності) та віндикаційним (витребування з незаконного володіння) позовами. Так, за його словами, вони є взаємовиключними. До того ж одна з умов застосування будь-якого з них – це відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов’язально-правових способів (постанови ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, КГС ВС від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18).
Детальніше з презентацією Юрія Чумака можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3M34iTK.
Секретар Великої Палати ВС Лариса Рогач проаналізувала актуальні правові позиції ВП ВС щодо способів захисту порушеного права та зосередилася на важливості їх ефективності.
Спікерка зауважила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Таку правову позицію неодноразово висловлювала ВП ВС, а детальніше з нею можна ознайомитися в постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Лариса Рогач акцентувала, що застосування будь-якого способу захисту порушеного права та інтересу має бути об’єктивно виправданим й обґрунтованим. У цьому контексті йдеться про те, що, по-перше, застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинне реально відновлювати його наявне суб’єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається. По-друге, обраний спосіб захисту має відповідати характеру правопорушення. По-третє, застосування обраного способу захисту має відповідати також цілям судочинства. По-четверте, застосування обраного способу захисту не повинне суперечити принципу верховенства права.
Не узгоджуються з такими критеріями випадки, коли судові рішення використовують з метою створити доказ або преюдицію, а не вирішити спір.
Європейський суд з прав людини зазначав, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
На прикладах актуальних кейсів судової практики Секретар ВП ВС проілюструвала питання, які стосуються:
«Нині велика кількість постанов ВП ВС містить чітку вказівку про необхідність враховувати, чи обрано належний спосіб захисту, чи він установлений законом і чи є він ефективним – саме такими є критерії допустимості способів захисту, які треба прискіпливо аналізувати при розгляді справ», – наголосила Лариса Рогач.
За словами лекторки, у постановах ВП ВС наведено висновки про те, що застосування судом певного способу захисту порушеного права зрештою має приводити до повного відновлення або захисту порушеного права чи інтересу позивача й не потребувати повторного звернення до суду. Таке судове рішення повинне бути виконуваним і відповідати принципу процесуальної економії.
«Ухвалюючи рішення, суд зобов’язаний замислитися над тим, як його надалі виконуватиме позивач. Судове рішення має бути таким, щоб органи державної влади не мали жодної можливості його проігнорувати. Тільки в такому разі особа буде впевнена в тому, що її права захищені належним чином, а за результатами судового розгляду вона отримала справедливе рішення», – переконана Секретар ВП ВС.
Детальніше з презентацією Лариси Рогач можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3rPX3oW.
Суддя судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Олена Кібенко проаналізувала новий Закон України «Про акціонерні товариства» від 27 червня 2022 року № 2493, який, за винятком низки норм, набуде чинності з 1 січня 2023 року, замінюючи Закон України «Про акціонерні товариства» від 2008 року.
Зокрема, спікерка зупинилася на відповідальності посадових осіб акціонерного товариства, адже саме ця норма зазнала суттєвих змін. Водночас суддя зазначила, що брала участь у роботі експертної групи щодо розробки зазначеного законопроєкту і її сфера відповідальності стосувалася статей щодо обов’язків відповідальності посадових осіб акціонерного товариства.
Олена Кібенко акцентувала на можливості створення акціонерних товариств з однорівневою структурою управління, властивою переважно для країн загального права. Основну увагу доповідачка приділила саме ст. 89 Закону № 2493 щодо обов’язків посадових осіб. Вона пояснила, що раніше Верховний Суд у своїх постановах змушений був звертатися до норм так званого м’якого права (принципи та кодекси корпоративного управління) через відсутність чіткого законодавчого регулювання обов’язків посадових осіб, яке нарешті з’явилося в оновленому Законі. Олена Кібенко вказала на те, що згадана стаття закріплює чітку ієрархію інтересів, які мають враховувати посадові особи при ухваленні рішень (інтереси товариства, інтереси всіх акціонерів, інтереси кредиторів). До того ж спікерка наголосила на закріпленні в новому Законі відомого у світі об’єктивно-суб’єктивного стандарту, який має застосовувати суд при оцінюванні дій / бездіяльності посадової особи (ч. 7 ст. 89 цього Закону), а також фідуціарних обов’язків та обов’язку лояльності посадових осіб (діяти не лише в межах повноважень, установлених статутом і законом, але й добросовісно та розумно, в найкращих інтересах товариства, незалежно).
Окрім цього, суддя звернула увагу на внесення змін до ст. 54 ГПК України – надання права на подання похідного позову лише учасникам, які володіють не менше від 5 % у статутному капіталі товариства (раніше цей поріг становив 10 %), а також на те, що ч. 10 ст. 129 ГПК України доповнена абз. 2 такого змісту: «Якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, судові витрати, понесені акціонером (акціонерами) у зв’язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами, відшкодовуються таким товариством незалежно від результатів розгляду справи в суді». У сукупності це розширює можливості акціонерів звертатися з похідними позовами.
