Суди повинні навчитися пристосовувати чинні норми ЦПК України до умов воєнного стану. А використовуючи сучасні інформаційні технології, не мають забувати про обов’язок суду забезпечити справедливий судовий розгляд. Про це говорили секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої палати Касаційного цивільного суду Дмитро Луспеник і суддя КЦС ВС Наталія Сакара під час панельної дискусії «Міжнародні стандарти цивільного судочинства: виклики воєнного часу та адаптація до законодавства ЄС», проведеній у рамках VI Харківського міжнародного юридичного форуму 4 жовтня 2022 року.

Дмитро Луспеник зазначив, що війна поставила багато викликів перед судовою системою України. Законодавець, на жаль, ще не врегулював проблемні питання щодо відправлення правосуддя в таких умовах. Доповідач запросив науковців-процесуалістів, міжнародних фахівців долучитися до обговорення шляхів подолання цих проблем з урахуванням європейських стандартів та кращих міжнародних практик.      

Він виступив із доповіддю «Цивільний процес в умовах воєнного стану», зазначивши, що норми матеріального права будуть захищені лише в тому порядку і формах, які передбачені нормами процесуального права. При цьому норми матеріального права в умовах війни доволі регулярно корегуються, вносяться особливості їх застосування, проте норми процесуального права, які й повинні захистити визначені суб’єктивні права, залишаються без змін. У зв’язку з цим для суддів, за відсутності в Кодексі процесуальної аналогії, по суті, залишається єдиний вихід – здійснювати фактичну процесуальну діяльність, що нерідко є доволі небезпечним явищем.     

Доповідач звернув увагу учасників заходу, особливо іноземних експертів, на умови, в яких війна застала нашу судову систему: неукомплектованість судів; незавершеність реформаційних процесів (ВРП, ВККС не працюють, розпочалася оптимізація мережі судів); декларативне електронне судочинство; незадовільне фінансування тощо. «Сьогодні ми розуміємо, що передусім нам треба перемогти у війні й усі фінансові ресурси мають направлятися на досягнення цієї мети», – сказав Дмитро Луспеник.   

Водночас він зазначив, що попри труднощі судова влада зуміла організувати безперебійну роботу в умовах війни, щоб не було обмежено конституційного права на судовий захист. Спікер звернув увагу, що в період воєнного стану відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження судів не можуть бути припинені, а ч. 2 ст. 26 цього Закону передбачає, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Дмитро Луспеник зауважив, що законодавство має передбачати особливості здійснення провадження в цивільних справах в умовах воєнного / надзвичайного стану. Однак із 2014 року (з часу початку АТО) відповідні зміни до ЦПК України не внесені, а точкових змін недостатньо.

Водночас він звернув увагу на деякі нещодавні зміни до матеріального законодавства, в яких містяться спеціальні норми процесуального права (зокрема щодо визначення РФ відповідачем у справах про відшкодування шкоди внаслідок окупації України,  порядку повідомлення про дату судового засідання в таких справах та ін.), але їх недостатньо, а сама процедура судового розгляду залишилася без змін (див. презентацію).

Дмитро Луспеник наголосив, що незважаючи на відсутність змін до ЦПК України, які б відповідали умовам воєнного стану, суди повинні вміти пристосовувати чинні процесуальні норми для дієвого здійснення правосуддя в умовах воєнного стану. Але при цьому: 1) не порушувати вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого суду; 2) враховувати, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Спікер навів низку законодавчих ініціатив, зокрема Верховного Суду, щодо змін до ЦПК України з метою приведення його положень до умов воєнного стану. А також звернув увагу на Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо додаткових способів інформування про судові справи та проведення зборів суддів в умовах воєнного чи надзвичайного стану» від 27 серпня 2022 року № 2461-IX, яким передбачено можливість інформувати учасників справи про судові засідання через застосунок «Дія». Втім, цей Закон залишається ймовірніше декларативним, оскільки не скасовує обов’язок суду повідомляти учасників процесу про розгляд справи у передбачений у ЦПК України спосіб.  

Доповідач порушив актуальне питання щодо дистанційної участі учасників справи в судовому процесі, розповів про умови участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. При цьому зауважив, що в багатьох споживачів суддівських послуг немає базових умов для такого процесу: підключення до інтернету (особливо в окупованих, прифронтових територіях), безпека даних, доступ до комп'ютерів, камер / вебкамер, мікрофонів, екранів, WI-FI тощо.

Дмитро Луспеник додав, що в ухвалах про призначення справи до розгляду Верховний Суд нерідко роз’яснює можливість і переваги дистанційного розгляду справи, й порадив так вчиняти усім судам.

Також він розповів, що Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ), Верховний Суд, Вища рада правосуддя та Рада суддів України спільно розробляють Практичний посібник з проведення дистанційних судових розглядів в умовах війни. Відповідна робота вже на завершальній стадії.

Доповідач зазначив про важливість реалізації судами принципу процесуальної економії, який дає змогу усунути все зайве, що не є суттєво необхідним і що суттєво обтяжує процес.

Отож спікер назвав проблемні питання, які не вирішені в Кодексі, сказав, що цю прогалину заповнює судова практика, і навів відповідні рішення Верховного Суду (див. презентацію).

Крім того, Дмитро Луспеник порушив питання щодо виконання судових рішень в умовах воєнного стану, зміни територіальної підсудності під час війни, звернув увагу на постанови КЦС ВС щодо обмеження юрисдикційного імунітету рф, навів судову практику щодо процесуальних строків під час воєнного стану та спірних питань апеляційного провадження тощо.

Наталія Сакара виступила на тему «Діджиталізація цивільного судочинства та забезпечення права на доступ до правосуддя в умовах воєнного стану». Вона навела кілька рішень Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на доступ до правосуддя з використання інформаційних технологій (див. презентацію). «В контексті використання сучасних інформаційних технологій в умовах воєнного стану ми не повинні забувати про гарантії, які взяла на себе Україна – забезпечувати справедливий судовий розгляд», – сказала Наталія Сакара. 

Вона порушила питання, чи допускається направлення процесуальних документів, підписаних електронним цифровим підписом, на офіційну електронну адресу суду. У практиці Верховного Суду сформувалося два підходи щодо цього: таке звернення допускається; належним способом звернення до суду з процесуальними документами в електронній формі є направлення їх через підсистему «Електронний суд». Тому КЦС ВС ухвалою від 22 червня 2022 року передав на розгляд ВП ВС справу № 204/2321/22 з метою відступу від правових позицій щодо недопустимості звернення до суду шляхом направлення документів на його офіційну електронну адресу.

Наталія Сакара звернула увагу й на постанову КЦС ВС від 26 травня 2021 року у справі № 565/195/19, в якій зроблено висновок, що направлена на електронну адресу суду заява (позовна заява, скарга) повинна містити ЄЦП, натомість лише наявний на ній відсканований підпис особи зумовлює повернення такої заяви.

У постанові КЦС ВС від 9 червня 2021 року у справі № 755/10972/19 зазначено, що при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення суди мають враховувати саме час підписання документів електронним цифровим підписом, а не його перевірки. Вимоги щодо оформлення електронних процесуальних документів пред’являються й до відзиву, поданого в електронній формі, який має бути підписаний за допомогою електронного цифрового підпису, а також інших заяв, клопотань, заперечень.

Крім того, доповідачка навела судову практику щодо оформлення додатків до позовної заяви (заяви), які подаються в електронній формі. Зокрема, Верховний Суд зробив висновки, що в разі подання документів в електронній формі немає підстав вимагати додавання їх копій. Також можна сплачувати судовий збір онлайн у кабінеті клієнта банку, а квитанція, що надходить на електронну адресу як підтвердження сплати судового збору, підтверджує його оплату (див. презентацію).

Наталія Сакара звернула увагу на ухвалу Касаційного господарського суду у складі ВС від 12 вересня 2022 року, якою передано на розгляд ВП ВС справу № 916/228/22 щодо застосування коефіцієнта для пониження розміру ставки судового збору в разі звернення до суду в електронній формі.

В умовах війни дуже актуальним є питання повідомлення учасників справи про розгляд справи. ЄСПЛ вважає належним повідомлення учасників справи про ухвалене рішення, зроблене лише в електронній формі (в тому числі розміщення в мережі «Інтернет»), якщо викладення інформації в такій спосіб передбачуване, тобто закріплене в законодавстві, послідовне, доступне для чималої кількості осіб і зрозуміле, тобто створює можливість для особи дізнатися про рішення, яке потенційно може впливати на її права. Водночас мають враховуватися конкретні обставини справи, що свідчать про відсутність доступу до комп’ютера чи мережі «Інтернет», про комп’ютерну неграмотність тощо.

Доповідачка навела судову практику Верховного Суду з цього питання. Зокрема, в рішеннях ВС зроблено висновок, що виклик відповідача, третьої особи, свідка через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (ч. 11 ст. 128 ЦПК України) можливий лише у випадку, коли невідоме зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи особи. Також не можна застосовувати відповідну норму до позивача. Крім того, повідомлення відповідача про судове засідання телефонограмою не може вважатися способом, встановленим у ст. 128 ЦПК України.

Також Наталія Сакара звернула увагу на постанову  КЦС ВС від 10 лютого 2022 року у справі № 359/5063/21, в якій дається визначення поняттю «офіційна електронна адреса», зокрема, вона має бути зареєстрована в домені «mail.gov.ua». У цій постанові зроблено висновок, що надсилання судового рішення на особисту адресу не є врученням такого рішення. У постанові КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 750/3275/21 суд зробив висновок, що направлення електронної копії ухвали на електронну пошту адвоката, за допомогою якої він зареєстрований у підсистемі «Електронний кабінет», свідчить про належність повідомлення сторони позивача. Водночас у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 761/14537/15-ц КЦС ВС указав, що оскільки учасник справи тривалий час користувався електронною адресою для листування із судом, то направлення відповідного листа на цю адресу є повідомленням особи про  дату, час та місце розгляду справи.

Наталія Сакара навела судову практику Верховного Суду і щодо  процесуальних особливостей розгляду справ з використанням відеоконференції.

Презентація Дмитра Луспеника – https://bit.ly/3SI5fn6.

Презентація Наталії Сакари – https://bit.ly/3ebABU8.

Верховний Суд