Ці теми були висвітлені під час Х Міжнародного судово-правового форуму за участю суддів Верховного Суду.

Суддя Касаційного господарського суду у складі ВС, заступник голови Конкурсної комісії з добору кандидатів у члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Іван Міщенко розповів про перебіг конкурсу до ВККС України: «На сьогодні на 16 місць у ВККС України претендують понад 300 кандидатів, що є найвищим показником серед усіх конкурсів у сфері правосуддя. Відповідно до орієнтовного плану в січні-лютому наступного року заплановано провести співбесіди із 64 кандидатами, які будуть допущені до цього етапу конкурсного відбору, тобто призначення Вищою радою правосуддя членів ВККС України на посади може відбутися вже в березні 2023 року».

Суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Сергій Погрібний виступив із доповіддю «Рекодифікація цивільного законодавства: напрацювання судової практики». Він зазначив, що майже п’ятирічна практика нового Верховного Суду вміщує найбільш широке та глибоке дослідження українського законодавства на предмет його ефективності. Це унаочнило певні вади й прогалини чинного законодавства.

Спікер зазначив, що ЦК України неодноразово змінювався протягом більше ніж 17 років його застосування і вже істотно застарів. Робоча група науковців завершила складання загальної концепції рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства.

Суддя звернув увагу на абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК України, який передбачає, що кожен суб’єкт законодавчої ініціативи має одночасно з поданням проєкту закону, який регулює цивільні відносини, запропонувати зміни до цього Кодексу. Добрі, на перший погляд, наміри призвели до багатьох змін до ЦК України, які не відповідали його ідеї, структурі, змісту та духу. «В результаті такого безсистемного внесення численних змін відбулася розкодифікація цивільного законодавства», – наголосив доповідач. Тож, на його думку, доцільно відмовитися від абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК України, виключивши це правило з тексту Кодексу.

Потребує врегулювання обрання судом способів захисту. Судова практика повільно відходить від застосування поняття «належний спосіб захисту». За словами Сергія Погрібного, воно не несе змістового навантаження і є юридично неконкретним. На заміну цього поняття ідуть категорії, наповнені певним правовим змістом: правомірний (правозгідний) та ефективний спосіб захисту. При цьому критерій правомірності є першорядним. Тому доповідач пропонує доповнити ст. 16 ЦК України відповідною правовою нормою.

На його переконання, керуючись принципом змагальності сторін судового процесу в п. 2 ст. 5 ЦПК України, що дає можливість застосувати не передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту, треба враховувати, що це допустимо лише в разі наведення обґрунтування такої вимоги в позові саме позивачем.

Також суддя вважає, що потрібно внести ясність у поділ недійсних правочинів на оспорювані та нікчемні, а також у способи й наслідки визнання (оцінки) їх такими. У ст. 215 чинного ЦК України зазначено, що нікчемний правочин є недійсним відповідно до закону та визнання судом його недійсним не вимагається. Натомість щодо оспорюваного правочину його недійсність може бути прямо не встановленою законом і потребувати рішення суду. На думку доповідача, тут є логічна помилка, тому треба передбачити можливість визнання судом нікчемних правочинів недійсними в разі виникнення спору з приводу такої оцінки.

Додатково Сергій Погрібний звернув увагу на виявлені судовою практикою недоліки правового регулювання в ЦК України договору приєднання. Зокрема, в договорі варто гарантувати дотримання інтересів слабшої в таких відносинах сторони.

Посилаючись на практику КЦС ВС, спікер вказав на нагальну потребу внести зміни до ЦК України щодо поділу спільного майна подружжя: в окремих випадках потрібно розглядати його як єдиний об’єкт цивільних прав та передбачати можливість його поділу пооб’єктно. Зміни в чинному цивільному законодавстві мають також торкнутися права подружжя на корпоративні права.

Детальніше з презентацією судді КЦС ВС Сергія Погрібного можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3UsGQU5. 

Під час сесії «Захист у кримінальних провадженнях: виклики воєнного часу» суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС Сергій Фомін звернув увагу на останні зміни, внесені до КПК України.

Доповідач зазначив, що від початку збройної агресії рф проти України й донині до розд. ІХ-І КПК України, який визначає особливий режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану, тричі вносилися зміни та доповнення (законами України № 2125-IX від 15 березня 2022 року, № 2201-IX від 14 квітня 2022 року і № 2462-IX від 27 липня 2022 року). Вони кардинально змінювали правила поведінки суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності. Для правильного розуміння Верховному Суду доводилося застосовувати тлумачення з метою забезпечення сталості та єдності судової практики в порядку і спосіб, визначені процесуальним законом.

Так, наприклад, щойно Верховний Суд у своїх рішеннях зробив висновок, що в аспекті застосування приписів ч. 9 ст. 615 КПК України (в редакції Закону України № 2201-IX від 14 квітня 2022 року) щодо встановлення місця закінчення досудового розслідування необхідно керуватися положеннями гл. 24 КПК України, які визначають поняття і форми закінчення досудового розслідування, а тому місцем закінчення досудового розслідування слід вважати місце вчинення прокурором відповідної дії, як ця частина була змінена Законом України № 2462-IX від 27 липня 2022 року. Згідно із цими змінами обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – судом, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, чи іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.

Тому особлива увага має бути приділена з’ясуванню чинності положень КПК України на момент початку виконання процесуальної дії або ухвалення такого рішення, як того вимагає ст. 5 КПК України.

Як акцентував суддя ККС ВС у контексті розглянутого прикладу, якщо сторона обвинувачення дотрималася тих положень закону, які діяли на момент направлення обвинувального акта до суду, то підстав застосовувати змінені положення ч. 9 ст. 615 КПК України немає.

За словами Сергія Фоміна, важливими є розуміння та значення положень ст. 615 КПК України, пов’язаних із передачею керівнику органу прокуратури повноважень слідчого судді. Так, уведення воєнного стану на всій території України не означає, що прокурори в будь-якому районі чи області мають такі процесуальні можливості. Повноваження слідчого судді можуть переходити відповідному прокурору виключно у випадках, коли немає об’єктивної можливості виконання слідчим суддею своїх повноважень.

Спікер також наголосив, що вперше за історію незалежності в КПК України передбачено продовження строків тримання під вартою в суді першої інстанції за законом, а не за рішенням суду. Мова йде про частини 4 та 5 ст. 615 КПК України. Зрозуміло, як зазначив Сергій Фомін, що поява таких новел у КПК України була продиктована ситуацією, яка склалася навесні 2022 року, і має неординарний характер. Водночас із позицій, висловлених Верховним Судом, зрозуміло, що таке продовження не підлягає оскарженню, оскільки предметом апеляційного перегляду може бути судове рішення, якого в таких випадках немає.

Суддя ККС ВС звернув увагу на неоднакове застосування судами апеляційної інстанції положень ст. 335 КПК України стосовно зупинення судового провадження, якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період. На його думку, у цій частині закон не надає суду дискреційних повноважень.

Враховуючи широке представництво учасників заходу, Сергій Фомін звернувся до Міністерства юстиції України щодо розроблення дієвіших механізмів, принаймні в межах європейського співтовариства, які б дали змогу забезпечувати участь свідків і потерпілих, які були вимушені тимчасово виїхати за кордон у зв’язку з віроломним вторгненням в Україну військ рф, у судових провадженнях задля їх проведення в розумні строки.

У межах шостої сесії форуму, присвяченої обговоренню захисту власності та спорів із державою, суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС Наталія Блажівська розповіла про актуальні правові позиції Верховного Суду в податкових спорах за період воєнного стану.

Доповідачка, зокрема, поінформувала, що Велика Палата ВС у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 відступила від окремих позицій Верховного Суду України, у яких ішлося, що господарські операції підприємств з ознаками фіктивності не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Верховний Суд вказав, що суб’єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб’єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності. Вирок щодо посадової особи контрагента за ст. 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею у зв’язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок або ухвалу суду за результатами розгляду кримінального провадження має оцінювати адміністративний суд разом із наданими первинними документами й обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їхнього зв’язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Окрім цього, Наталія Блажівська звернула увагу на актуальну практику КАС ВС, а саме на постанову від 13 вересня 2022 року у справі № 812/78/17 щодо підстав для звільнення платників від відповідальності за невиконання вимог законодавства із вчасної сплати єдиного внеску за підтвердження факту перебування платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.

У постанові від 13 вересня 2022 року у справі № 320/10756/21 Верховний Суд зазначив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків у судових справах. Питання стосовно поновлення процесуального строку в разі його пропуску з причин, пов’язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Суддя КАС ВС пояснила, що такою підставою можуть бути обставини, які виникли внаслідок запровадження воєнного стану й унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Також у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 420/143/22 Верховний Суд сформулював висновок щодо порушення строків на апеляційне оскарження судових рішень через настання фарс-мажорних обставин. А в постанові від 14 липня 2022 року у справі № 260/4504/20 наведено висновок про можливість відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви.

Спікерка порекомендувала слухачам для ознайомлення ще кілька постанов Верховного Суду: у справі № 160/11673/20 щодо процесуального строку звернення до суду з позовом про скасування застосування штрафних санкцій у разі, якщо платник податків не використовував процедуру адміністративного оскарження, та у справі № 816/687/16 про правомірність відступу від принципу стабільності в оподаткуванні при прийнятті змін до законодавства з огляду на збалансування бюджету й забезпечення видатків на оборону, соціальний захист населення в складних економічних умовах фактичної військової агресії.

Наталія Блажівська, серед іншого, звернула увагу на постанову у справі № 810/3116/18 щодо оподаткування відповідно до ст. 197 ПК України при переоформленні права власності на житло, а також на постанови у справі № 826/15940/18 про нарахування грошових зобов’язань із транспортного податку й у справі № 420/12859/21 стосовно мораторію на проведення певних видів перевірок юридичних осіб у період карантину.

Детальніше з презентацією судді КАС ВС Наталії Блажівської можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/vVvuehM. 

Суддя КЦС ВС Євген Петров розповів про судову практику Верховного Суду щодо іпотечних спорів, сформовану під час війни. Доповідач навів постанови КЦС ВС від 13 липня 2022 року № 202/939/18 та від 22 червня 2022 року № 296/7213/15. У них зроблено висновок, що через мораторій на період воєнного стану на примусову реалізацію іпотечного майна треба зупинити виконання рішення суду про звернення стягнення на таке майно. Державні чи приватні виконавці нібито повинні самостійно зупиняти провадження щодо виконання відповідних судових рішень. Однак суд усе ж пішов шляхом зазначення в резолютивній частині про зупинення виконання відповідного судового рішення до кінця дії мораторію.

Також Євген Петров звернув увагу на Закон України від 27 липня 2022 року № 2455-IX, яким зупинено в період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, боржниками за якими є підприємства й організації оборонної сфери. Водночас окремим пунктом передбачено заборону в період дії воєнного стану примусового виконання виконавчих написів нотаріусів. Постало питання, ця норма стосується лише підприємств і організацій оборонної сфери чи заборона поширюється на всі виконавчі написи нотаріусів, учинені з 25 серпня 2022 року. Спікер вважає, що в період воєнного стану забороняється примусове виконання всіх виконавчих написів нотаріуса.

Крім того, суддя акцентував на правовій позиції, викладеній у постанові КЦС ВС від 3 серпня 2022 року у справі № 756/1266/15, про те, що позасудове врегулювання припиняє будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання.

У постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16 з урахуванням редакції Закону України «Про іпотеку», яка діяла до внесених у липні 2018 року змін, зроблено висновок, що об’єкт, збудований на переданій в іпотеку земельній ділянці, стає предметом іпотеки лише в разі, якщо це було передбачено іпотечним договором. Уже Закон України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» передбачив, що такі споруди стають об’єктом іпотеки незалежно від відповідного застереження в договорі. Однак Євген Петров зауважив, що більшість іпотечних спорів стосується договорів, укладених під час дії старої редакції згаданого Закону, тож слід зважати на правову позицію, викладену ОП КЦС ВС.

Важливою є постанова КГС ВС від 16 серпня 2022 року у справі № 910/15803/19, де сформульовано правову позицію про те, що якщо співвласник майна не надав нотаріально засвідченої згоди іншому співвласнику на укладання договору іпотеки, то це є підставою для визнання недійсним вказаного договору. Доповідач додав, що часто буває, коли подружжя оспорює іпотечний договір із тих підстав, що один із них не давав згоди на укладення договору.

Також Євген Петров навів інші правові позиції щодо іпотечних спорів, викладені в недавніх рішеннях Верховного Суду.

Детальніше з презентацією судді КЦС ВС Євгена Петрова можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3RaumNM. 

На практиці Верховного Суду щодо вирішення іпотечних спорів зупинився і суддя КГС ВС Олексій Случ. Зокрема, спікер проаналізував фундаментальну постанову ВП ВС від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, у якій систематизовано всі попередні позиції Верховного Суду стосовно низки спірних питань під час розгляду іпотечних спорів. Так, ВП ВС зробила висновок, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала й не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. Під час вирішення таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Суддя КГС ВС звернув увагу й на постанову ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19. У ній зазначено, що державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню – арешту майна на користь самого іпотекодержателя – та не є порушенням п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у сукупності з п. 5 цієї ж частини. З урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов’язання і чинного договору іпотеки, умови якого позивач не оспорює, ВП ВС вважає, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки. Заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

Крім того, доповідач акцентував на низці ухвал касаційних судів із передачі справ (і підстав) на розгляд ВП ВС, зокрема:

– ухвала КЦС ВС від 6 липня 2022 року у справі № 369/16588/18 (відступ від висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц);

– ухвала КЦС ВС від 17 серпня 2022 року у справі № 759/5454/19 (відступ від висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19);

– ухвала КГС ВС від 16 грудня 2021 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (відступ від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20);

– ухвала КЦС ВС від 17 листопада 2021 року у справі № 496/1059/18 (відступ від висновку об’єднаної палати КГС ВС від 6 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17: позов про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів із Державного реєстру іпотек є негаторним).

Олексій Случ окремо розглянув ухвалу ВП ВС від 3 серпня 2022 року про повернення справи № 369/16588/18 на розгляд колегії суддів КЦС ВС. Він зазначив, що, порушуючи питання щодо відступу від наведеного правового висновку, колегія суддів Другої судової палати КЦС ВС не вказала, у чому полягають грубі й недопустимі вади постанови ВП ВС від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість) та які зміни суспільного контексту свідчать про застарілість унаслідок розвитку суспільних відносин висновків цієї постанови й неможливість регулювання спірних правовідносин. До того ж питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки бути єдиною підставою для визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, неодноразово було на розгляді ВП ВС.

Детальніше з презентацією судді КГС ВС Олексія Случа можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/9VvpmVr. 

Верховний Суд