Роботодавець на підставі виконавчих проваджень щомісячно проводив утримання в розмірі 20 % заробітної плати особи, щодо якої відкриті ці виконавчі провадження, і лише після проведення утримань перераховував заробітну плату на картковий рахунок особи. Приватний виконавець наклав арешт на грошові кошти особи, які перебувають на цих карткових рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після ухвалення постанови про арешт коштів. Особа звернулася до приватного виконавця із заявою про скасування арешту коштів заробітної плати, що перебувають на картковому рахунку, однак виконавець у задоволенні заяви відмовив. Особа оскаржила бездіяльність приватного виконавця в суді.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Приватний виконавець оскаржив ці судові рішення до Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС у зв’язку з наявністю різного підходу до застосування заборон на накладення арешту на заробітну плату.

За результатами розгляду ВП ВС відмовила в задоволенні касаційної скарги й залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін. ВП ВС виходила з того, що ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначає кошти, що становлять заробітну плату, як особливий об’єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об’єктів для стягнення, видами боргових зобов’язань (періодичні платежі) і сумою стягнення.

Накладення арешту на кошти, що становлять заробітну плату боржника, після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад установлений Законом України «Про виконавче провадження» розмір для відрахувань із заробітної плати – надмірний тягар для боржника й порушення його прав на одержання винагороди за працю і на гідні умови життя.

ВП ВС констатувала: не може бути накладений арешт на кошти, що становлять заробітну плату боржника, після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на всі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених Законом України «Про виконавче провадження» розмірів відрахувань із такої заробітної плати. Якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий.

Водночас на кошти, які перебувають на рахунках і не є коштами, що становлять заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.

Якщо на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника – фізичної особи, що перебувають на рахунку боржника та є його заробітною платою, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів як коштів, на які накладення арешту заборонено Законом України «Про виконавче провадження», то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього.

ВП ВС не погодилася з доводами скаржника про те, що рахунок, на якому перебували кошти, не є таким, на який Законом України «Про виконавче провадження» заборонено накладення арешту, оскільки:

1) арешт може накладатися на кошти, а не на рахунок (абз. 1 ч. 2 ст. 48 цього Закону);

2) обмеження звернення стягнення на кошти заробітної плати, які перебувають на рахунку боржника, стосуються категорії «кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом» (абз. 2 ч. 2 ст. 48 зазначеного Закону).

При цьому виконавець у касаційній скарзі не вказав, а суди не встановили, що кошти, які перебувають на картковому рахунку, не є заробітною платою.

Постанова Великої Палати ВС від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728588.

Верховний Суд