АТ «ДТЕК Західенерго» звернулося до НЕК «Укренерго» з позовом про зобов’язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг із передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими вони оформлюються. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, керуючись тим, що нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством й умовами укладеного сторонами договору про передачу, а також тим, що нарахування такої плати порушує міжнародні зобов’язання України.

Розглядаючи касаційну скаргу відповідача, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Договір про ЕС), Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися встановлених цим Договором положень і нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Договір про ЕС визначає, що мита та кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, та всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Пункт 1 ст. 41 цього Договору не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики чи державної безпеки, захистом здоров’я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами. Ця норма є обов’язковою для України як для Сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».

За Законом України «Про ринок електричної енергії», кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства. Згідно із ч. 11 ст. 2 цього Закону суб’єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні його норм беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу, практику Європейської комісії і Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства ЄС, зазначених у цій статті.

Велика Палата ВС зауважила, що Секретаріат ЕС не наділено повноваженнями органу правозастосування щодо Сторін Договору про ЕС, тому мова не йде про застосування чи врахування його правозастосовної практики. Натомість, зважаючи на те, що, за приписами п. b ст. 67 Договору про ЕС, Секретаріат ЕС спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов’язань за цим Договором та передає щорічні звіти про виконання зобов’язань Раді міністрів ЄС, значення мають висновки Секретаріату ЕС, які містять оцінку виконання Сторонами Договору своїх зобов’язань за ним. Те, що наведеною нормою передбачено подання Секретаріатом ЕС щорічних звітів Раді міністрів ЄС, не означає, що його офіційні висновки, оформлені іншим чином, ніж щорічний звіт, не можуть бути взяті до уваги з метою встановлення змісту актів законодавства ЄС, зазначених у ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», та застосування положень Договору про ЕС судами в цій справі.

Стосовно значення рішення Суду ЄС ВП ВС зазначила, що Закон України «Про ринок електричної енергії» покладає на суди обов’язок при застосуванні його норм ураховувати рішення Суду ЄС, прецедентне право якого також обов’язкове для Секретаріату ЕС. Рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства ЄС. Подібно до практики застосування рішень Європейського суду з прав людини врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо схожих питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

Також ВП ВС звернула увагу на повідомлення Секретаріату ЕС від 28 травня 2020 року, який розглядав Порядок встановлення (формування) тарифу на послуги з передачі електричної енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 585, а також саму постанову НКРЕКП у контексті положень ст. 41 Договору про ЕС. Наведений у листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії за своєю природою та з урахуванням її структури є такою, що має розцінюватися як захід, подібний до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 Договору про ЕС і не є виправданим.

За результатами розгляду справи ВП ВС залишила касаційну скаргу НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Постанова ВП ВС від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (провадження № 12-59гс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105852859.

Верховний Суд