Заявник просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий судом у справі про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, оскільки кредитор уже звернув стягнення на предмет іпотеки – квартиру, у позасудовому порядку відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви з тих підстав, що позивач паралельно оскаржує в суді  реєстрацію права власності на квартиру за кредитором, а апеляційний суд скасував ухвалу районного суду та ухвалив нове рішення – про задоволення заяви.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відхилив касаційну скаргу кредитора і залишив постанову апеляційного суду без змін, зробивши такі правові висновки.  

У ч. 4 ст. 591 ЦК України міститься загальне правило: якщо одержана від реалізації предмета застави сума не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов’язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми ст. 599 ЦК України про припинення зобов’язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов’язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання.

Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов’язання в повному обсязі, включаючи як основний обов’язок боржника, так і додаткові обов’язки, що існують у межах тих самих зобов’язальних правовідносин. Та обставина, чи залишилася після вказаного позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов’язання, правового значення не має.

Такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності його дій.

Верховний Суд також зазначив, що оскарження заявником права власності кредитора на квартиру не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Постанова Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі №756/10266/15-ц (провадження №61-1710св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105667936.

Верховний Суд