Працівник просив суд скасувати спільну постанову підприємства-роботодавця та первинної профспілкової організації про скасування пункту колективного договору й поновити дію цього пункту.

Суд першої інстанції закрив провадження у справі, вважаючи, що оскільки колективні трудові спори – це спори непозовного провадження, то до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення.

Апеляційний суд скасував таке судове рішення, задовольнив апеляційну скаргу позивача, вказавши, що цей спір є індивідуальним трудовим спором і що позов поданий з метою захисту права особисто позивача як фізичної особи – працівника підприємства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі судове рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.

Засади функціонування системи заходів із вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Відповідно до ст. 2 цього Закону колективний трудовий спір – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, зокрема, щодо укладення чи зміни колективного договору.

Згідно зі ст. 7 зазначеного Закону розгляд колективного трудового спору з питань укладення чи зміни колективного договору здійснюється примирною комісією, яка складається із представників сторін спору.

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати всі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до ст. 17 вказаного Закону та ст. 44 Конституції України є право на страйк.

Нормами ЦПК України та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачений виключний перелік випадків судового порядку розгляду колективних трудових спорів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник між найманим працівником і підприємством, а предметом позову є поновлення дії пункту колективного договору.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, – це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, у яких ідеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено.

Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 213/5101/19 (провадження № 61-18946св20).

Верховний Суд